Після смерті чоловіка Галини, вона залишилася в хоспісі, син-інвалід перебуває в місцевій лікарні, а донька тривалий час живе за кордоном без зв’язку з матір’ю. Проте Галина була досить оптимістично налаштованою і ясною душею, вона була художницею і писала картини, завжди хотіла виглядати добре, незважаючи на умови, в яких перебувала.
Коли почалася війна, Галина була дуже налякана і ледве могла їсти, через тиждень нам подзвонила її донька, яка живе в Іспанії, і вони довго розмовляли по телефону про те, що відбувалося і відбувається зараз в Україні. Нарешті її дочка вирішила, що хоче возз’єднатися з матір’ю та братом в Іспанії.
Ми знайшли волонтерів-благодійників, які змогли перевезти їх до Іспанії від кордону та організувати там догляд за Галиною та її сином. Наш юрист допоміг їм отримати закордонний паспорт, і у вересні ми доставили першого пацієнта до кордону санітарним транспортом, який ми отримали від «Хоспісу Надії».
Дорога до Іспанії була непростою, планувався переліт, але за станом здоров’я Галини це було неможливо, тому їм довелося довго їхати машиною. Зрештою, Галина надсилає нам свої фотографії з Іспанії, де вона нарешті оселилася в хоспісі, і вдячна за допомогу в її переїзді.